Читать онлайн книгу "Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок"
Нi пуху нi луски! Анекдоти про мисливцiв i рибалок
Олексiй Кононенко
Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка»
«Автор цих анекдотiв – народ» – не втомлюеться повторювати Олексiй Кононенко у своiй семибарвнiй-семиструннiй серii iз 7 книг «Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка». Вiн не один рiк збирав, упорядковував i супроводжував авторськими текстами цi збiрники i веселих, i сатиричних iсторiй та примовок.
Украiнський народний гумор мае вiковiчне корiння, на якому виростае та рясно родить i сучасний смiхограй. Тут е i так званi «мандрiвнi» сюжети, i дружнi «позички» з гумору iнших народiв, е посилання на конкретних спiвтворцiв деяких гуморинок i тематичнi варiанти анекдотiв.
Книги цiеi серii мають яскравi своерiднi теми, i кожну iз них адресовано широкому колу читачiв.
Смiйтеся на здоров’я!
Украiнський народний гумор
Нi пуху нi луски!
Анекдоти про мисливцiв i рибалок
Не довiряй рушницю дружинi та тещi. А вудку… теж!
Слово до читачiв
Мисливцi та рибалки.
Замрiянi душi, залюбленi у Природу серця.
Скiльки лiсiв, степiв, болiт ними сходжено, скiльки вiдкрито заповiдних озерець, заплав, ставочкiв.
А скiльки було придумано i переказано цiкавих, майже фантастичних iсторiй бiля вечiрнiх та нiчних багать.
Якi тiльки смачнющi страви були сотворенi руками мисливцiв та рибалок.
Скiлькох, вражених у самiсiньке серце житейськими негараздами, рятували Матiнка Природа, повертали до життя мисливський гурт чи рибальська компанiя.
Рибалки та мисливцi.
Каста.
Феномен.
Не дослiджений.
Може, навiть, не дослiджуваний.
А може, i не треба дослiджувати?
З давнiх давен людина ходила на лови, на полювання, дiставала з води рибу.
Тим харчувалася, з того одягалася.
Вже у пiзнiшi часи полювання та риболовля стали захопленням, вiдпочинком-задоволенням.
Захоплюйтеся!
Вiдпочивайте!
Задовольняйтеся!
Хай усмiшка тiшить вашi вуста!
Удачi Вам!
Здоров’я!
Довгого вiку!
Добрих приятелiв!
Веселих днiв!
Добре, що склалося. Тобто, добре, що сталося. Як планувалося. Як хотiлося-гадалося. Книга зiбрана, пiдготовлена до друку, намальована, змакетована, видана. Читай, читачу!
Дякуемо всiм, хто допомагав у роботi над цiею книгою, пiдносив набоi, годував, поiв, просто був поруч: нашим рiдним, приятелям, друзям-киянам-житомирянам-прикарпатцям-кiровоградцям!
Олексiй Кононенко
Нi пуху нi луски!
(Суперечка на заклад)
Це ж як добре! Випало таке гарнезне лiто, i я змiг вирватися до матусi майже на два тижнi! Скiльки роботи перероблю! А ще – утiха iз утiх – риболовля! Ранесенько (увечерi не вдасться, роботи дiйсно багато), отож, ранесенько з вудочками в очеретi… Карасики срiбнi, спритнi… Поплавочок – хить i злiг… Або – тьоп, тьоп, тьоп – пiд очерет… А коропчуки! Пiдсiк, а вiн же поповодить! Такий бува, що й на кiло. Невеликий, кажете? То для вас невеликий. А менi – бiльшого й не треба. Хоч… Як там, у знаного усiма рибалками Остапа Вишнi:
«…Ви коли-небудь переживали такий момент, коли вам на гачок клюнув короп? Переживали? Коли не переживали, обов’язково переживiть, а коли переживали, вам закортить цей момент пережити ще.
…В руках у вас вудочка. Лiска у вас крiпка, гачок у вас сталевий, загартований, мiцний. На гачку – картопля, зварена якраз так, як любить короп: не м'яка й не тверда, а саме раз. Ви дивитесь на поплавок так, як навiть, коли були женихом, не дивилися в голубi великi-великi очi своеi коханоi… З такою увагою, з таким бажанням, з таким чеканням. І раптом поплавок – сiп! А у вас серце – штрик! Ще раз – сiп! Ще раз – штрик! І ось поплавок почав iхати-iхати-iхати, у вас iз-пiд серця щось холодне покотилося-покотилося-покотилося кудись униз. І ви почуваете, що оте холодне вдарило вам у п'яти i вашим п'ятам холодно. Ви за вудку – р-р-раз! – пiдсiкли! І почуваете, що в руках у вас щось трiпоче! І бачите, що лiска ваша натяглася, як струна, а вудлище – дугою й тремтить! Єсть! Вiн – короп! Ви ведете його до берега… Вудлище з лiскою – ходить по водi сюди, ходить воно i туди… Ось короп уже бiля берега. Ось виткнулася його голова, ось уже видно його спину. Вiн рветься, вигинаеться, б'е хвостом, скручуеться бубликом, вириваеться… Але ви його не попускаете, ведете… Ще крок – i вiн на березi… Серце у вас колотиться, дихаете ви глибоко й прискорено. Ви вже бачите цього коропа або фаршированим, або маринованим, або просто смаженим, а з голови – юшку… Раптом – р-р-раз! лясь! – ви – смик! – гачок порожнiй, а короп, на мить отетерiлий, ще стоiть перед вами… Якi хвилини!…
Взагалi коропа в даному разi у вас нема: зiрвався…
…Так… скажiть, прошу вас: варт чи не варт вудити коропа, переживаючи отакi хвилюючi моменти?
Ми вже не говоримо про переживання, коли короп не зiрвався, а його привезено додому, замариновано, чи зафаршировано, чи просто засмажено!
І ви закусюете та й розповiдаете:
– От як ухопило! От як потягло! Та я не з тих, щоб упустити…
Ну, закусюйте собi на здоров’я!»
Це оповiдання великого майстра слова так i називаеться «Короп». Колись майже напам'ять знав…
І що б ви думали?! Першого ж вечора моеi такоi жаданоi вiдпустки, коли я пiдлампiчував своi старенькi бамбуковi вудочки, до двору причимчикував кум Григорiй! Давнiй товариш, однокласник, чи не единий з того далекого часу дитинства i юностi.
– Добре дiло карасi: не поiси, так продаси! – крiзь дим сигарети пробасив Григорiй.
– Привiт, куме! Рибак рибака бачить здалека: хоч воно й не риба, а хвiст видно!
Потиснули один одному руки, кум пiдсунув ногою стiлець, присiв поруч.
– Це тобi: що у водi – то риба, а менi: що в пiр'ях та в шерстi – то м'ясо.
Кум Григорiй був запеклим мисливцем, на рибалок дивився хоч i по-дружньому, але зверхньо, i на риболовлю ходив тiльки горiлки випити та в карти пограти. Кожного разу в нас iз цього приводу виникали веселi суперечки, я боронив команду рибалок, а кум вступався за касту мисливцiв.
– Е-е-е, Григорiю, Сам Бог з рибалок Апостоли вчинив.
– Ага… Вудка мокне, а рибалка сохне! Інше дiло полювання – чоловiк стрiляе, а Сам архангел Михаiл кулi носить!
– Так, так, куме… Тiльки чув я частенько вiд мисливцiв пiсля полювання – хотiлося лося, та не вдалося!
– Годi вже вам! – вступила у двiр моя матуся з вiдром парного молока. – Доброго вечора, Гришо. Ходiмо вечеряти.
– Та ми тут, у дворi, i повечеряемо, мамо!
– Надовго вирвався? – запитав Григорiй.
– Зо два тижнi маю. Бо давно вже не був…
– Отож:… Багато було випито не нами!… Картопля, огiрки, помiдори, цибулька, смажена риба, пляшка домашньоi горiлки.
– Смачного! – усмiхнулась матуся. – Та не сидiть до ранку! Ще матимете час погомонiти…
– Ну, що, – кум Григорiй пiдняв чарку, – за красу наших лiсiв i болiт! – виголосив свiй незмiнний перший тост…
Тепла лiтня нiч непомiтно проковтнула вечiр i всiлася, нi – вляглася затишно по всiх закуточках. Мiсячно, зоряно, тихо. Добре. Поговорили з кумом про його сiльськi та про моi мiськi новини, про вибори:
– Вибори – це немов полювання: е загоничi, е закуска – лише iз звiриною щораз гiрше, – Григорiй умiв усе зiставити зi своею улюбленою забавкою.
Про полiтику:
– Риба гние з голови, а чистять з хвоста…
Про жiнок:
– Або риба клюе, або дiвка дае.
– Отож, – кажу я кумовi, наливаючи, задираючи дно пляшки у нiчне небо, – давай вип'емо за чоловiкiв! Без них жiнки, як риба без води! Звичайно, жiнка може прожити без чоловiка хоч усе життя! Але я про свiжу рибу!
Випили. Хекнули.
– Із пляшки багато не наллеш… – задумливо проказав Григорiй i дiстав з кишенi чвертку. – Якщо кинути пити, вiдразу хочеться iсти… – виправдав своi дii.
– Може годi, куме… – несмiло вступив я. – Випити пляшку горiлки не штука, важко утримати ii в собi…
– Кожен чоловiк мае право на свiй похмурий ранок… – перекрив тему Григорiй. Випорпав з тарiлки гарненького карасика… – Усi знають, що карась любить, щоб його смажили в сметанi. Чи хто-небудь коли-небудь чув, що думае з цього приводу сам карась? – Дiстав шмат хлiба. – Рибка без хлiба бридка…Слухай-но, я тобi мисливську байку розкажу.
Приiхали з мiста мисливцi на полювання. Мiсцевий дiд повiв iх. Ідуть, а iм так смердить.
– Дiду, – каже один, – що це так смердить?
– Сiдайте, покуримо, розкажу… Жила колись у цих краях одна сiм’я. Батько був видний мисливець. Якось раз на полюваннi бачить вiн – бiжить олень, а копита – срiбнi. Прицiлився, вистрiлив… Не вцiлив! А олень пiдбiг, ударив його копитом в лоба – той на мiсцi помер! Пiшла тодi його дружина вiдомстити за чоловiка. Вийшла на оленя, але й вистрiлити не встигла. Убив i ii копитом олень. Залишилися син i доня, сироти. Син довго ходив за оленем по слiду. Вистежив. Але олень перестрибнув через хлопця, ударив його в летi копитом i вбив. Поклялася доня, що вiдомстить. Рiк жила в лiсi. Здичавiла. Усi мiсця виходила, де олень бував. Зачаiлася в засiдцi. Пiдпустила близько. Вистрiлила i поцiлила оленю iз срiбними копитами в око. Упав звiр. Пiдiйшла дiвчина ближче, аж олень у конвульсiях ударив ii копитом в чоло i вбив!…
– А смердить вiд чого, дiду?! – не витримав один мисливець.
– А кат його знае, може, лисиця здохла…
– Нi, – кажу, – Григорiю, це ви, мисливцi, з рибальськоi перешили. Не так було… Ось, послухай.
Приiхав переселенець на нове мiсце. Облаштувався. Прийшла зима, пiшов ловити рибу. А на рiчцi бiля ополонки вже сидить один мiсцевий. Дивиться приiжджий, а в ополонцi кiзяк плавае.
– Що це?
– О, це давня iсторiя!… Почалася вона ще в кiнцi минулого столiття. Бачиш, там, над яром, руiни палацу? Так от, у ньому жив дуже багатий чоловiк i була у нього донька. Та така красуня! Прийшов час вiддавати дочку замiж, довго шукав батько жениха. А вона взяла та й закохалася в пастуха. Розлютився батько, зачинив ii у баштi, а пастуха прогнав. Але кохання виявилося сильнiшим. Пастух чекав ii на кризi, вистрибнула донька багатiя, упiймав ii пастух… Але крига не витримала, провалилася пiд ними i вони потонули. Отака iсторiя…
– Не зрозумiв. А при чому тут кiзяк?
– Хто його знае… Мабуть хтось кiньми iхав…
– Це ще хто у кого вкрав. Я тобi скажу, що мисливських байок та анекдотiв бiльше, нiж рибальських!
– Овва! Чому ж так? Впевнений, що рибальських бiльше!
– А давай закладатися! На ящик пива! Ти будеш розказувати рибальськi анекдоти, чи байки, чи бувалицi, а я – мисливськi. Хто перший зiскочить – той програв… Побачиш, мисливських – бiльше!
Григорiй з усмiшкою вирячив на мене своi чорнi очi, наперед будучи певним у своiй перемозi. Те, що вiн оповiдати мастак i пам’ятае усiляких придибенцiй до лиха, я знав. Але ж i сам був не останнiм у цьому дiлi.
– Ой, куме, не вари юшку з тiеi риби, яка ще в рiчцi! – Простягнув йому руку над столом. – Закладаймося. На ящик пива. Мiсяць i зорi – свiдки. Але давай записувати, бо зiб'емося або забудемо. А коли виникне суперечка – важко буде все згадати.
– Це я до тебе iз зошитком ходитиму, як у школу? Ти хочеш, щоб iз мене смiялися, бодай тебе рак урачив! Нi, куме! Давай кожен з нас записуватиме опiсля, сам собi. А потiм, як треба буде, – звiримо. Ми ж не брехуни якiсь! Коли ми один одного дурили?
– Добре! Язикатого видно по слову, а рибалку по улову. – Руки зiйшлися, стиснулися, аж хитнули чвертку.
Григорiй налив чарки по вiнця, пiдняв обережно, що й не схлюпнув:
– Ну, щоб не рикошетило! Починай, куме!
Так почалися нашi з кумом змагання. Звичайно, не всi анекдоти та iншi придибенцii ми знаемо. Є люди по свiтах, що знають бiльше. Але ж цiкаво було, хто насамкiнець поставить на стiл у затишному дворi моеi матусi ящик пива!…
І я розпочав…
День перший
Новi украiнцi вiдпочивали на Мальдiвських островах i вирiшили влаштувати справжню тропiчну рибалку. Взяли яхту напрокат, вийшли в море, закинули вудки… Раптом на швидкостi летить до них полiцейський катер. Пришвартувався. Полiсмен запитуе:
– Чи е у вас лiцензiя на ловлю риби?
– Нi. Немае.
– Доведеться вам сплатити штраф.
Тут один кореш уcмiхаеться так хитро i каже:
– А ми не ловимо рибу. Ми – «зеленi», чистимо дно бухти вiд усякого залiзяччя, – i дiстае свою товстезну вудку.
Дивляться полiсмени – до жилки прив’язаний великий магнiт. Інший пiдняв вудку – теж магнiт. Полiсмен покрутив пальцем бiля виска i катер вiдшвартувався.
А братки обступили кореша:
– Ну, ти розумака! Ну, ти мудрагель! Класно придумав – ловити рибу-молот!
Зустрiлися два мисливцi:
– А я недавно собаку мисливську купив!
– Якоi породи?
– Гончак! Я iй «Фас!», а вона менi: «Ти гониш!»
Один карась розповiдае iншому:
– Ти не повiриш! Той рибалка, у якого я вчора зiрвався з гачка, важив пiд 300 кiло!
– Слухай, – «дiстае» жiнка чоловiка, – ти що, на полюваннi з нашим Бровком не наговоришся, що вдома цiлий день з ним розмовляеш? Вiн же нiчого тобi не вiдповiсть!
– Якраз за це я його й поважаю…
Жiнка виказуе чоловiковi:
– До весiлля ти мене задаровував. А нинi – хоч би квiтку яку принiс…
– А ти хоч коли чула, щоб рибалка наживлював гачок пiсля того, як рибку упiймав?
Дзвiнок у квартиру:
– Алло! Опанаса можна?
– Ви знаете… Горе у нас велике… Помер Опанас…
– Не зрозумiв – вiн що, на полювання завтра не пiде?…
– Вчора я зловив п’ять сомiв i десять щук!
– Я б так не змiг…
– Ловити?
– Брехати!
– Куди це ти, Микито, бiжиш?
– За вовком женуся!
– А де ж вовк?
– Та… трохи… вiдстав…
Сидять два приятелi в ресторанi. Один розповiдае:
– Учора був на рибалцi. Не встиг вудки розмотати, аж на мене прямо пливе осетрина!
– І велика порцiя? – запитав, проходячи мимо них, офiцiант.
Украiнець, росiянин i грузин пiсля третьоi чарки завели мову про полювання.
Украiнець:
– Восени! В очеретах! На кабана! Ото полю-ваннячко!
Росiянин:
– Єх! Зимой! Да на медведя! Вот зто охота! Грузин:
– Полеванечко! Охота! Разве это удовольствие? Вот я иду, навстречу девушка идет. Мне ахота, ей ахота – вот это ахота!!!
– Слухай, що ти з тим черв’яком так довго возишся? Вiн у тебе вже здох!
– Е нi, вiн тiльки втратив свiдомiсть. Зараз зроблю штучне дихання, приведу його до тями i хай знову ловить рибу. Нiчого придурюватися!
– Микито, знаеш, навiщо на компасi люстерко?
– Навiщо?
– Щоб ти завжди мiг бачити того, хто заблукав.
– Не розумiю, як можна проводити на рибалцi усi вихiднi? – «пиляе» Микиту Ганя.
– «Не розумiю, не розумiю…» Навiщо говориш про речi, яких не розумiеш?!
Один крутелик телефонуе iншому:
– Слухай, давай махнемо на сафарi, я знаю де путiвки дешевi.
– Скiльки?
– Ну, там рiзнi цiни. Полювання з дружиною на лева – п’ятсот доларiв… З левом на дружину – всього сотка…
Розмова двох рибалок:
– Ти що, одружився?
– Ага.
– Навiщо?
– Отакоi! А хто рибу буде чистити?
Вперше уполював Микита зайця. Записав у хлопцiв рецепт, як готувати смаженину, та й подався додому. По дорозi сiв у лiсосмузi «подумати». Лисиця пiдкралася, схопила зайця i чкурнула через лiсосмугу.
– От дурна! Зайця вкрала, а рецепт у мене ж! – смiеться Микита.
Їдуть рибалки. На березi сидить дiд.
– Дiду, тут рибу ловлять?
– Ловлять.
Розмоталися. Зо три години ловили. Тихо.
– Дiду, так е тут риба?
– Немае.
– А ви ж казали, що ловлять!
– Та ото, як i ви, ловлять, ловлять, а ii немае…
– Полював я недавно в Африцi, i там за мною погнався лев… Правда, вiн послизнувся, i менi вдалося втекти!
– І ти не злякався?
– А на чому ж вiн тодi, по-твоему, послизнувся?
Микита раненько-тихенько закинув вудочки i причаiвся. Поплавки завмерли. Тихо. Аж раптом з води вискакуе великий короп.
– Тихо, телепню! – кричить Микита. – Рибу налякаеш!
– От гава! Купила кiлограм ковбаси, а вона така гидка!
– Викинеш?
– Ти що?! Вiддам Опанасовi на вiдкриття полювання.
Зима. Бiля ополонки сидить Микита з вудочкою, вуха побiлiли вiд морозу, а шапка лежить поруч на кризi. Пiдходить Опанас:
– Микито! Ти що, здурiв?! Шапку надiнь, вуха вiдморозиш, голову простудиш!
– Щас! Вчора випити кликали, а я не почув!
На базарi:
– Ой, ой, хто це в нас, котик чи кiшечка?
– А ви що, по вухах не бачите?
– Нi.
– Заець!
Опанас дiстае з банки черв’яка, нанизуе на гачок, а той до нього:
– Ти тiльки не пiдсiкай рiзко, а то вуха закладае!
Мисливцi iдуть з полювання. Микита увесь час на два кроки попереду.
– Микито, куди ти так летиш?
– Поспiшаю виконати «супружеський долг»!
– Чекай, твiй дiм в iншому боцi!
– Але я туди вже не донесу!
– Чому у вашому ставку цього року риба не ловиться?
– Бульдозер зруйнував греблю, i вся дика риба повтiкала!
– Я тепер полювати лиса з ховрашком ходжу!
– Не зрозумiв?
– Даю йому пляшку i пускаю в нору…
– Ну?
– Через двадцять хвилин вони з лисом покурити виходять!
– Микито! Я вчора упiймав коропа – 20 кiло! На вудочку!
– Е-е-е! Опанасе! А я вчора пiднiмаю вудку, а на гачку старезний срiбний лiхтар. А у ньому всерединi свiчка горить!
– Добре, добре… Короп був – кiлограмiв 10…
– Роздивився я, Опанасе, а лiхтар – не срiбний…
– Ну… 2 кiлограми… Точно!
– Та й свiчка всерединi не горiла…
– Уявляеш, Опанасе, – розказуе Микита, – повертаюся я з полювання, дверi не замкненi, заходжу, чую – в кiмнатi моя з якимось у лiжку бавиться. Так менi прикро стало! Пiшов я на кухню, випив пляшку горiлки, журився-журився… А потiм роздивився – а квартира ж бо не моя!…
У одного рибалки весь час був пристойний улов. Іншi ж нiяк не могли хоч би половину того упiймати, що вiн ловив. Якось той рибалка захворiв i на його мiсце сiв iнший. Але поплавки наче завмерли. Через деякий час iз води висунувся карась i ввiчливо поцiкавився:
– Будь ласка, скажiть, добродiю, а ваш приятель сьогоднi не прийде?
Два дружбани виписалися з психлiкарнi i через деякий час пiшли на полювання на качок. Нiчого не вполювали, повертаються сердитi.
– Не повезло, – каже один.
– «Не повезло, не повезло!» – передражнюе його iнший. – Треба було собак вище пiдкидати!
– Ганю! – каже Микита. – Давай будемо займатися любощами, як риби…
– У водi?!
– Та нi! Мовчки!
Четверо нових украiнцiв пiсля полювання сидять бiля вогнища. Дружно допивають другий ящик пива.
Один вiдiшов до кущiв, тiльки розсупонився по малiй нуждi, аж тут його за пацюрку вкусила гадюка. Вiн мерщiй бiжить до вогню i щосили кричить:
– Дзвонiть по мобiлi лiкарю! Гадюка вкусила за це саме мiсце! Хай каже, – що робити?!
Дозвонилися до лiкаря:
– Слухай, тут братана гадюка вкусила… Що робити?!
Лiкар вiдразу ж:
– Треба жгут накласти i висмоктувати з рани кров, потiм…
Вимкнув мобiлку.
– Що вiн сказав?! – репетуе укушений.
Його дружбан повiльно ховае мобiлку в кишеню:
– Помреш ти, братан…
– Повертаюся одного разу з полювання, втомлений, але задоволений. Раптом мiй пес бере слiд! Ще теплий – тiльки-но пройшов, красунчик! Великий, вiдбитки чiткi… Ну, я по слiду! З ванноi, через весь коридор, до спальнi веде. І хитрить, петляе, заплутуе! У шафi вiдшукав його барлiг двотижневий!…
– Скiльки вчора зловив?
– Трьох коропчукiв. А ти?
– Менше…
– Двох?
– Менше…
– Одного?
– Ще менше…
Летить летюча риба над океаном i думае:
– Як добре, рибалок можна не боятися!
Тим часом з яхти в неi стрiляють з рушницi i збивають. Риба падае вниз i кричить:
– Ти, козел, я ж не пташка, окуляри купи!
– Надiя, куме, – велика сила…
– Ага. Раз клюне – i цiлий день надiешся…
– Марiйко, сьогоднi якийсь нещасливий день! Нiчогiсiнько не вполював!
– Я так собi i думала.
– Чому це?
– Ти до всього ще й гаманець вдома забув…
– Хлопче, де стiльки риби наловив?
– Ідiть лiсом до озера. Побачите стенд «Ловити рибу заборонено». Вiд нього берегом налiво йдiть до стенду «За ловлю риби штраф 500 гривень». Пiд ним i ловiть…
– І ти вiриш, що твiй Опанас був учора на полюваннi?! Та вiн же нiчого не принiс!
– Тому й вiрю!
– Куме, у тебе завжди риба бiльша, нiж у мене! – Так у мене ж руки довшi!
Зайчиха побачила мисливця i кричить зайченятам:
– Мерщiй затулiть вуха! Зараз вiн промахнеться i знову буде лаятись!
– Микито, а чому риба не спiвае?
– А ти спiватимеш, якщо одну лиш воду питимеш?
– Опанасе, як краще стрiляти в зайця: коли вiн бiжить, чи коли вiн сидить?
– Коли вiн висить…
На березi рiчки сидять рибалки – вiд юнака до дiда старого. На другому березi пляж, на який кiлька дiвчат прийшли позагорати. Наймолодший рибалка змотуе вудки:
– Попливу, познайомлюсь.
Трохи старший:
– А я пiду пошукаю човен.
Ще старший:
– А менi i звiдси добре видно!
Вже геть старший:
– Треба буде – самi припливуть!
Дiд:
– Накаркав – уже пливуть!
– Опанасе, оце був на полюваннi. Забив козу. Одним пострiлом попав у вухо i в задню ратицю!
– Смiшно, Микито! Сам подумай, як так могло бути? Що, куля пiшла по колу? От брешеш!
– А я вистрiлив тiеi митi, коли коза задньою ногою чесала собi за вухом!
– Знаете, хлопцi, чому риба не клюе?
– Чому?
– Бо у неi клюва немае!
Заблукали чукчi в тайзi. Один каже:
– Стрiляй, може, хто вiдгукнеться!
Другий стрiляе – нiхто не вiдгукуеться.
– Стрiляй ще!
– Не можу – стрiли закiнчилися.
Опанас i Микита зварили юшку на березi рiчки. Є у них двi миски, одна велика, друга маленька. Микита насипае, подае Опанасовi маленьку, а собi бере велику. Опанас:
– І тобi не соромно? На твоему мiсцi я взяв би собi малу миску, а тобi дав би велику.
– Ну! І зрозумiй тебе пiсля цього! Ти ж з малоi i iси!
Бiля мисливського багаття:
– Інколи пiдпираю паркан i думаю… А iнколи просто пiдпираю паркан… Отаке життя…
Спекотне лiто. Двое риболовiв розговорилися на березi.
– У нас ставочок висох. Ракiв лопатами збирали.
– А у нас ставочок висох, то ракiв граблями згрiбали. Вже варених…
Микита з Опанасом iдуть на полювання. Горiлку мають, треба купити закуску.
– Опанасе, ми встигнемо купити 200 грамiв ковбаси?
– Нi. Вже пiзно.
– А 100 грамiв?
– Мiй човен – найкращий на землi!
– На землi то вiн, може, й найкращий, а от на водi…
– Я, хлопцi, з рушницею об’iздив усеньку Украiну. Де тiльки не бував! Багато побачив, по-пострiляв…
– Це добре!
– Чому б не добре! Кожен куточок рiдного краю знаю!
– Так. Це приемно. Знати в Украiнi всi мiсця до йоти…
– І в Йотi був! Я там тиждень жив, на крижня ходив!
– Дiду, а як ви так невiд плетете?
– Дуже просто…
– Ну, як?
– Беру жменю дiрочок i обплiтаю iх жилкою…
– Полковнику, а коли ви були лейтенантом, яке у вас було хоббi?
– Полювання i жiнки!
– А на кого ви полювали?
– Гм… На жiнок!
– Опанасе, чому цiлiсiнький день з вудкою сидиш? Рибки захотiлося?
– Так, Марiйка оголосила пiст!
– Який пiст?
– Ну, м’яса немае… Так, маленький пiстець…
– Жiнко, листи вiд нашого синочка з Африки про полювання на левiв стають дедалi коротшими.
– О Господи, може хижаки вже наполовину з’iли нашого Ваню!
Взяв Опанас свою донечку на риболовлю. Наловив карасiв та й каже:
– Ну що, будемо збиратися?… А де ж риба?
– Ти ж казав, татусю, що ловиш рибу виключно для задоволення… Ото я всю рибу випустила назад у рiчку, щоб ти мав задоволення знову ii спiймати.
– Тату! – кричить Василько. – Зайчатину iсти будеш?
– Буду! А де вона?
– Бiжiмо до дядька Микити, вона до нього в садок майнула!
– Втpете вже повертаюся з риболовлi, – а пiд лiжком у дружини коханець! – скаржиться pибалка приятелю.
– То що, бiльше не поiдеш ловити рибу?
– Оце сказонув! Пpосто я у лiжка пiдпиляю нiжки…
Поiхали Василь Іванович i Петька в Африку на полювання. Аж за ними погнався слон. Вилiзли на дерево. Слон пiдбiг i почав хоботом дерево трясти.
– Василь Іванович, може у нього на цьому деревi гнiздо?
– Неук ти, Петька! Вони в норах живуть.
Опанас сушить тараню. Повен балкон. Марiйка свариться:
– Вже ж вiд тiеi таранi спасу немае! Увесь одяг смердить! Як ти будеш iсти ту кляту рибу!
– Бiдна на розум ти, жiнко! Хiба ж тараню iдять? Їi нюхають!
– Микито, мiй Сiрко читае газети!
– Знаю! Мiй Бровко менi про це казав.
Сидять три естонцi, батько i двое синiв, ловлять рибу. Зо двi години мовчать. Потiм старший син запитуе:
– Чому це сьогоднi не клюе?
Через годину молодший син:
– Мабуть, погода не та.
Через двi години батько:
– Триндите багато, от i не клюе!
Мисливець сидiв навпроти свого пса i захоплено бурмотiв сам до себе:
– Який у мене розумний пес. Пiдняв зайцiв. Дiстав iх. Дорогу додому знае. Ех! Якби ще вiн умiв розмовляти!
– Обережно! – сказав пес. – Зараз на тебе впаде велика суха гiлляка!
Мисливець вирячив очi i завмер. Гiлка впала i боляче луснула його по головi.
«І що з того, що я умiю розмовляти?» – подумав пес.
Пливе жаба, бачить – карась так лiниво плавае: то одним боком вивернеться, то другим, вистрибне, бульби пускае… Жаба:
– Карась, ти чому тут забавляешся?
Карась:
– Як чому, рибалок чекаю!
– Що, жити обридло?
– Та нi, просто ми з крокодилом на полюваннi – я приманка, а вiн в очеретах заховався…
– Недавно я був у Африцi i винайшов ефективний спосiб полювання на тигрiв! Полювати треба вночi – у них в темрявi очi свiтяться. Залишаеться тiльки добре прицiлитись промiж очей – i тигр наповал!
– І скiльки ж ти iх завалив?
– Жодного. Вони, падлюки, почали ходити парами, i кожен одне око заплющував!
Сидять три браконьери в корчмi i лiниво пивце попивають. Один:
– Я весною за нiч з невода пару мiшкiв риби виймаю!
Другий:
– Ото ще, з неводом возитися, мокнути… Я динамiту кину i мiй човен – риби повен!
Третiй пихнув сигаретою:
– Пацани! Дитсадок! Невiд, динамiт… Он я двi ночi з електроловом пройшов по водосховищу i маемо Мертве море.
– Марiйко, ти, здаеться не доварила цю зайчатину…
– Все по рецепту. Кiло м’яса треба варити годину. А я взяла пiвкiла i варила пiвгодини.
– Микито, клюе?
– Слабенько…
– Ну хоч раз клюнуло?
– Нi-i-i…
– Мiй тато мисливець. Мама каже, що вiн такий сильний вiд того, що харчуеться дичиною.
– Це ще нiчого не значить. Мiй тато рибалка, харчуеться рибою, але плавати досi не вмiе.
Радiсний Опанас забiгае в дiм i з порога:
– Марiйко, я зловив щуку кiлограмiв на 20!
– Тихо ти, моя мама вiдходить!…
Опанас пошепки:
– Теща? Оце поперло!
– Лiкарю, тут така проблема…Коли я повертаюся з полювання, дружина завжди з якимось мужчиною. Тiльки хочу сваритися, вона каже: «Пiди на кухню, попий каву, заспокойся».
– А що ви вiд мене хочете?
– Я просто хотiв дiзнатися, чи не забагато я п’ю кави?
Ловить Опанас рибу. Дивиться – поплавок затремтiв. «Рано пiдсiкати, хай ковтне», – думае. Поплавок вже пiдстрибуе. «Рано, хай ковтне глибше», – думае. Поплавок потонув, вудка – в дугу. Опанас рiзко пiдсiкае i тягне вудку на себе. Черв’як вилiтае з води i репетуе:
– Ти що, заснув? Мене риби ледь не з’iли!!!
– Я свого гончака навчив кататися на ковзанах!
– А хiба це не боксер?
– Нi! Вiн просто ще гальмувати не вмiе.
Риболовля по-схiдному:
– Зухра, кохана, поверни нашу яхту до зграi он тих акул. Гюльчатай, дорогенька, дiстань нашу найбiльшу вудку. Лейла, дiвчинко моя, тебе призначаю сьогоднi головним рибалкою. А ти, Фатiма, провинилася, тож роздягайся – будеш живцем.
– А твiй пес, Опанасе, пiдпускае до себе чужих?
– А то! Бо ж як iнакше вiн iх укусить?
– Уявляеш, приходжу вчора з риболовлi, вiдкриваю шафу, а там голий мужик стоiть!
– А що тут дивуватися, усi баби – таке стерво! Он i моя жiнка…
– Та при чiм тут жiнка?! Я не жонатий!
Душа соболя потрапляе до раю. Святий Петро запитуе:
– Є у тебе заповiтне бажання?
– Хочу мати пальто iз шкiри багатоi панi, чоловiк якоi мене вполював!
Приiхав американець в Украiну, гуляе берегом Днiпра, пiдходить до рибалки, стоiть довгенько, дивиться на мертвий поплавок. Потiм, пiдбираючи слова, запитуе:
– Що… ця… як його… риба не… кусаеться?
– Нi! Їi навiть погладити можна.
– Купи у мене собаку, – каже один мисливець iншому.
– Так вiн же у тебе нiчого не бачить!
– А що, вiн у тебе вишиватиме?
Кожного дня зранку в магазин заходить такий собi чоловiчок i бере ящик горiлки. Заходить вiн у недiлю. Продавець:
– Як завжди, ящик горiлки?
– Нi, сьогоднi три. Ми на риболовлю iдемо.
– Ганю, не буди в менi звiра!
– Ой, не боюся я твого зайця!
Два риболови дiляться секретами:
– Слухай, – каже один, – у меня е гарна прикмета. Коли я вранцi iду з дому на риболовлю, я дивлюся, як спить дружина: якщо на правом боцi, то я закидаю праворуч, злiва – лiворуч, якщо на животi – прямо перед собою.
– А якщо вона спить на спинi?
– Ну… в такi днi я рибу не ловлю.
Заблукав мисливець в пустелi, втомився, вибився з сил, ледве повзе. Раптом бачить – глек. Ну, думае, хоч води нап’юся. Вiдкривае, а звiдти – джин:
– Що тобi, повелителю?
– Додому хочу!
Джин бере мисливця за руку:
– Ходiмо!
– Я хочу якнайшвидше!
– Ну, тодi бiжiмо!
– Микито, ходiмо увечерi по рибу!
– Нi, не пiду.
– А що так?
– А менi Ганя вдома пити дозволила.
– Опанасе, що у лiсi на полюваннi головне?
– Туалетний папiр. Особливо у хвойному…
– Микито, ой сон страшний менi приснився!
– Ну?
– Нiби йдемо ми на рiчку, а я рюкзак впустив i пляшка розбилася!
– Ти що?! Та, що я тобi дав?
– Нi. Та, що я купив.
– Фу! На серцi легше стало…
– Опанасе, я ще до нашого весiлля, давно, була з Івановим на охотi…
– Що? З Івановим? На охотi! Та вiн же навiть стрiляти не вмiе! Вiн зайця вiд кабана не вiдрiзняе! Вiн i в слона промаже! Який з нього мисливець?!
– Ну, не знаю… Але йому завжди «охота»!…
Опанас i Микита повертаються з риболовлi:
– Опанасе, ходiмо до мене, вип’емо!
Пiшли. Микита вiдчиняе дверi, йдуть на кухню тихенько, щоб не розбудити Ганю. Раптом Опанас каже:
– Микито, здаеться, з твоею Ганею якийсь мужик лежить!
– Тихо!… Не розбуди!… На трьох не вистачить!…
– Який у Панька добрий мисливський пес! Панько лiзе за качкою в болото – вiн нiкого до рушницi не пiдпустить! Навiть Панька не пiдпустить, поки качку не з’iсть!
– Микито, ти вже годину бродиш пiд берегом…
– Та, вершу вчора поставив!
– А позначив?
– Та, навпроти неi баби Марини коза паслася…
Завзятий мисливець у дверях корчми зiткнувся з мiсцевим лiкарем:
– Знаете, шановний, що я сьогоднi пiдстрелив? – Знаю. Я його вже перев’язав.
Опанас пiзно повертаеться з риболовлi i, звiсно, не тверезий. Ступае обережно, щоб не розбудити Марiйку. Темно хоч в око стрель. Раптом наступае на кота. Кiт верещить. Опанас розгубився, а потiм схопив котяру i радiсно закричав:
– Капосна тварюка! Де ти вештаешся?! Я ж тебе вiд ранку по всiх усюдах шукаю!
Чоловiк продае мисливського пса.
– А як вiн на полюваннi? – запитуе покупець.
– Прекрасно! Я ж його не вперше продаю.
П’яний Опанас сидить на березi рiчки з вудкою. Пiд’iжджае джип, з нього виходять трое крутих мисливцiв, один запитуе:
– Братан, де брiд?
– Прямо, ось тутечки… – махае рукою Опанас, похитуючись.
Джип котиться з берега i зникае пiд водою. Виринають мисливцi, мерщiй до Опанаса:
– П’яндига! Ти навiщо сказав, що тут брiд?!
– Хлопцi, та тут тiльки-но качки по груди пройшли!
– Дядьку, ви солдат? – запитуе Василько.
– Нi.
– То, може, мисливець?
– Нi! А що таке?
– Та… мама каже, що з вас порох сиплеться.
Бiля ставка рибалка до рибалки:
– Микито, чому синець пiд оком?
– А… хай не лiзуть!
Лiкар взяв вiдпустку на тиждень i поiхав на полювання. Повертаеться в лiкарню розчарований.
– Так нiкого й не вбив! – говорить медсестрi.
– Так-так… – кивае та. – Для цього вам краще було б залишитися в лiкарнi.
Хлопцi повернулися з риболовлi. Дiд iх запитуе:
– Ну як, наловили?
– Не знаемо, ще рюкзак не перевiряли!
– …І тодi я кинувся на вовка i одним ударом ножа вiдсiк йому хвiст!
– А чому не голову?
– На той час голову вже вiдтяв хтось iнший…
– Микито! А ти знову нiчого не впiймав! – ущипливо пiд’южуе другана Опанас.
– Е-е-е, Опанасе! У цьому роцi навiть найбiльшi брехуни нiчого не впiймали!
Чукча i геолог пiшли на ведмедя. Дiйшли до барлогу. Чукча взяв довгу палицю i штурхнув у кучугуру. Ведмiдь заревiв i кинувся на мисливцiв. Чукча припустив, геолог за ним, а ведмiдь вже майже на п’яти наступае. Тут геолог згадав про рушницю, зiрвав ii з плеча, розвернувся i з одного пострiлу поклав ведмедя.
Чукча пiдiйшов, похитав головою i сказав невдоволено:
– Поганий з тебе мисливець! Навiщо ти убив ведмедя? Треба було до юрти добiгти, а потiм убивати! Хто його тепер тягнутиме?
Чоловiк приходить з роботи. На столi записка:
«Любий! Я у подруги. Вечеря на плитi. Вудочки на балконi. Якщо щука буде дорожчою вiд п’яти гривень – купи карасикiв».
– Чуеш, Микито, от як вийду я на вовка, сам, один… Жахну з одного ствола – осiчка! Жахну з другого ствола – осiчка!… Що робити?
– Кидай рушницю, Опанасе, сiдай бiгом на землю i скидай штани…
– Не зрозумiв…
– І мокрими штанами вовка по мордi, по мордi!
– Якими мокрими?
– На той час вони вже будуть мокрi…
– Чуеш, Микито, я вчора свою Марiйку брав iз собою на рибалку.
– Ну i?
– Нiхто не клюнув…
Опанас повертаеться з полювання. Назустрiч Петро.
– Опанасе, скiльки зайцiв убив?
– Сiм!
– Так… У день можна ж лише одного…
– Так це ж за дванадцять рокiв!
Приходить Микита додому. П’яний. Кричить з порога:
– Ганю! Смаж рибу!
Ганя тихенько йому:
– Микито, риба вся…
– Смаж всю!
Марiйка рахуе скiльки iй накуе зозуля.
– Ой, Опанасе, вона менi накувала ще цiлих 30 лiт!
Опанас дiстае рушницю.
– Де ця птаха?!
Дружина запитуе у чоловiка:
– А що таке ситуацiя?
– Уяви собi: ти приходиш додому, а я в лiжку з коханкою. Це – ситуацiя.
Дружина:
– А якщо ти приходиш з риболовлi, а у мене коханець?
– Чекай, люба! Це вже не ситуацiя, а проституцiя!
– Тату, ти боiшся вовка?
– Таке скажеш!
– А ведмедя?
– У мене ж е рушниця!
– А-а-а… Ти тiльки маму боiшся!
Микита i Опанас допили другу пляшку – бо не ловиться.
– А у мене дача – три поверхи! – хвалиться Микита.
– А у мене – крута машина! – не вiдстае Опанас.
– А я – енергетичний вампiр! – добивае приятеля Микита.
– Круто! – погоджуеться Опанас, наливае з третьоi пляшки i вдумливо запитуе: – А це як?
– А я до сусiдового лiчильника пiдключився!
Лiкар, виiжджаючи до хворих, завжди брав iз собою рушницю. Його запитали:
– Хiба вам для ваших хворих потрiбна рушниця?
– Нi, нi! Вони й так помирають!
– Понедiлок! 13-те! І ти зiбрався на рибалку! – заходиться Марiйка.
– Може хоч сьогоднi тiй рибi не пощастить… – фiлософськи розмiрковуе Опанас.
– Микито, менi треба на зиму хутро!
– Ганю, це неможливо!
– Якщо ти не добудеш менi на зиму хутро, я простуджусь, матиму запалення легень i помру. А вартiсть похорону нинi бiльша, анiж вартiсть хутра.
– Та воно так… Але похорон раз i назавжди…
Микита морозного зимового ранку вийшов половити рибу. Б’е ломом ополонку, аж чуе голос:
– Тут риби немае!
Вiн вiдiйшов трохи далi i знов б’е ополонку. Знову голос:
– Ну, немае тут риби! Не-ма-е!
– А ти хто такий? – пiднiмае голову Микита.
– Директор стадiону!
Опанас повернувся з полювання п’яний як чiп. Натиснув дзвiнок. Марiйка:
– Хто там?
– Колода!
Вона швиденько вiдчиняе, Опанас падае через порiг:
– А тепер – пиляй!
– Опанасе, як сьогоднi водичка?
– Прекрасна! – вiдповiдае Опанас, нанизуючи черв’яка. – Риба нiяк не хоче з неi вилазити!
Бiля багаття:
– Як у мене болiли ноги в 43-му!… А купив 45-й – як на свiт народився!
Опанас ловить рибу. Зима. Холодно. Не ловиться. Наливае Опанас собi чарку. Тiльки зiбрався випити, аж клюнуло. Вiн однiею рукою тримае чарку, другою пiдсiкае. Над ополонкою вискакуе карась, зриваеться з крючка, падае в чарку, б’е хвостом, пiдскакуе i плюхаеться знову в ополонку. Опанас спльовуе, випивае i… починаеться такий кльов, що держись. Риба всяка i немаленька! Ледве встигае Опанас витягати. А за спиною у вiдрi:
– Ну й жучара карась! Казав – наливають, казав – вiдпускають!…
Повертаеться Микита з Бровком iз полювання добряче «загепаний». Ганя свариться.
– Бровко, – каже Микита, – скiльки я пива випив?
– Гав, гав!
– Бачиш, всього два бокали, Бровко не обманюе!
Наступного разу Ганя сама запитуе:
– Бровко, скiльки Микита пива випив?
– Гав, гав!
– А горiлки?
– У-у-у-у-у! – завив Бровко.
– У твiй невiд знову нiчого не попалося?
– Та воно попалося! Але ж не будемо ми водолаза iсти!
– Опанасе, багато дичини цього року?
– Ой багато! І качки, i зайцi…
– Ну, так…
– Але ж дорого!
Сидить чукча, ловить рибу. Поруч випливае американський пiдводний човен.
– Хелло, мiстер! Ви не бачили, куди попливла росiйська субмарина?
Чукча показав пальцем.
– Норд-вест! – командуе американець.
За пiвгодини спливае росiйський пiдводний човен.
– Товаришу, чи не бачив, куди попливло американське судно?
– Норд-вест! – радiсно кричить чукча.
– Ти не мороч голову! Краще пальцем покажи!
Майор:
– Полковник так довго цiлився, що заець сам застрелився…
– Ось, почитай, Ганю про риб, – каже Микита. – Може навчишся у них мовчати.
– Рiдненький! Може б ти повчився у них пити тiльки воду?
– Микито, твiй пес вкрав моi черевики!
– Здурiв, Опанасе? Мiй Бровко нiколи взутий не приходив!
– А чому у вас е тiльки риба, запечена в тiстi?
– А тому, що немае кому ii чистити!
– Був я на полюваннi в Африцi. Одного разу заночував просто неба. Аж тут до мене пiдкрався лев, та так близько, що я вiдчув його дихання на своiй шиi!
– І що?
– Пiдняв комiр…
Ранок. Тиша. На березi рiчки сидять три рибалки. До одного пiдпливае жаба i пошепки запитуе:
– Клюе?
Той (пошепки):
– Нi…
Вона до другого пливе:
– Клюе?
– Нi…
До третього:
– Клюе?
Вiн:
– Т-с-с… Клюе…
Жаба шумно пiдстрибуе, вiдкидаеться на спину i репетуе:
– А менi пофiг! Я тут плаваю!
Бiля вогнища.
– Єдиний наказ, який я готовий виконати в будь-який час дня i ночi без вiдмовок, це – «спи».
Василько приходить до школи. Губи розпухли, нижня аж репнула.
– Що сталося? – запитуе вчителька.
– Та… Вчора з татом на риболовлю ходили… З човна ловили… А менi на губу оса сiла…
– Це вона так тебе вкусила?
– Нi. Не встигла. Тато ii веслом убив!
Прийшов Опанас iз полювання. З порожнiм заплiчником i до того ж п’яний. Марiйка так до нього присiкалась, що загнала на дерево. Вiн звiдти кричить:
– Ти ж знала, який я буваю сердитий! Навiщо було за мене замiж виходити?!
Ранесенько чоловiк вийшов на риболовлю. А на вулицi така вiхола-хурделиця – свiту Божого не видко. Повернувся додому. Тихенько роздягнувся – i в лiжко до жiнки пiд теплий бочок. Жiнка спросоння запитуе:
– Ну що, прийшов?
– Прийшов.
– А мiй пентюх рибу ловити поперся!
Полювали Опанас i Микита. Розiйшлися. Зустрiлися.
– Ну, що вполював?
– Нiчого.
– У мене теж така iсторiя.
– Давай гайнемо на болото, хоч куличкiв устрелимо.
– А дорогу знаеш?
– Зараз розпитаемо. Бабцю, як на болото пройти?
– Пiдете цiею стежкою до села. Бiля крамницi звернете…
– Годi, годi! Нам би тiльки до крамницi дiйти…
Сидить Микита на березi, голим задом поблискуе. Вудки вiдклав, штани у водi квасить i примовляе:
– Нiкому не можна вiрити! Ну, нiкому! Навiть самому собi! Ну, не стримався!
– Що так, Микито? – озиваеться з-пiд вербички Опанас.
– Та я ж тiльки ухнути хотiв…
– Опанасе! Пiшов я учора на полювання, а рушницю вдома забув!
– Ну? А далi?
– Згадав я про тую рушницю, коли Ганнусi зайця принiс!
Поiхав новий украiнець до Єгипту. Сидить на березi Нiлу i ловить рибу. Спека страшна. Нiчого не ловиться. Раптом випливае крокодил i шамкае:
– Спека?
– Ага…
– Пiт очi заливае?
– Угу…
– Може скупаешся?
– Марiйко, як же бувае щастить! З першого пострiлу качку пiдстрелив!
– Чудово!
– Було би чудово, якби не кляте пiр’я! І саме полетiло, i м’ясо за собою понесло…
Опанас ловить рибу. Клюе. Вiн пiдсiкае. Тягне вудку. Перед ним виринае кобила з гачком в губi. Опанас оторопiло:
– Кобило! Ти що?!
Кобила:
– Дiйсно! Що це я?
Бiля вогнища:
– Люблю я синовi спiвати колисковi, – розказуе Микита. – Години до третьоi можу спiвати… А то спiваемо разом з Опанасом i Петром, утрьох…
– У вас пiдвищений тиск, – каже лiкар Микитi.
– Це наслiдки pиболовлi…
– Що ви таке кажете? Рибна ловля, навпаки, заспокоюе…
– Та я ловлю pибу в забороненому мiсцi…
– Нинi пiст, – каже священик Ганi, – не можна iсти нi риби, нi м’яса. І з чоловiком бути не можна…
– З моiм можна! – смiеться Ганя. – Вiн у мене нi риба нi м’ясо.
Марiйка:
– Оце ти потратив суботу й недiлю, щоб зловити п’ять карасикiв?!
Опанас:
– Люба, невже ти думаеш, що задоволення вимiрюеться кiлограмами?
«Ех! Сюди б зо двi гармати!» – подумав генерал, пiсля того, як промазав по зайцю з гранатомета.
В лiтаку пiлот показуе штурману:
– Ондечки, внизу, на березi рiчки, село, в якому я народився. Малим я вудив рибу, дивився на небо i мрiяв стати пiлотом…
– Твоя мрiя збулася. А зараз про що мрiеш?
– Сидiти на березi i вудити рибу…
Лiто. Дачi. Дiвчина приводить до мiсцевого ветеринара пса, якого пом’яв ведмiдь. Той зробив усе необхiдне:
– З вас 100 доларiв!
– Що-о? Тiльки й знаете влiтку по три шкури дерти з дачникiв! Цiкаво, що ви взимку робите, коли нас немае?
– Ведмедiв розводимо.
Дiалог на базарi:
– Риба свiжа?
– Звичайно!
– А чому така крива?
– На поворотi зловили…
Два ведмедi натрапили на хатину лiсника.
Зайшли. На пiдлозi побачили ведмежу шкуру.
– Що це? – запитав один.
Другий поглянув на шкуру, затремтiв i закричав: – Тiкаймо! Це моя теща!
Одна щука запитуе iншу:
– А ти яких бичкiв любиш – у маслi чи в томатi?
– У маслi.
– Тодi попливли до автобази!
– Микито, можна брати мого Василька на полювання. Вiн вже навчився стрiляти, з десяти метрiв у муху на стiнi вцiляе!
– Ага! Я бачив! Муху малюе на всю стiну.
– Чому риби нiмi?
– А ти засунь голову у воду i попробуй що-небудь сказати.
– Микито, розкажи, як ти ведмедицю завалив!
– Як завжди: квiти, шампанське, легенька музичка…
– Слухай, Опанасе, чому жiнки кажуть, що йдуть скуплятися, а самi нiчого не купують?
– А чому ми кажемо, що йдемо на риболовлю, а самi нiчого не приносимо?
Мисливець в ресторанi.
– Хотiлося б дичини. Наприклад, чи е у вас дика качка?
– Немае. Але для вас можемо розiзлити домашню.
Свiтанок. Батько з сином ловлять рибу. Не клюе. Батько каже:
– Синку, там мама нам тiсто давала, дiставай, попробуемо ловити на тiсто.
– Тату, а я з’iв тiсто…
– З’iв то й з’iв, на здоров’я.
Через деякий час батько знову:
– Синку, там мама нам бутерброди з сиром давала, дiставай, попробуемо на хлiб ловити.
– Тату, я з’iв бутерброди…
– З’iв то й з’iв, на здоров’я.
Сидять далi. Вже пiд обiд батько встае, потягуеться:
– Ну що, синку, доiдай черв’ячки, та ходiмо додому…
– Микито, а якщо ти вийдеш на ведмедя?
– Жахну з правого ствола!
– А раптом осiчка?
– Жахну з лiвого!
– А як знову осiчка?
– Бiгом залiзу на дерево…
– А нема дерева!
– Опанасе, ти чий товариш, мiй чи ведмедя?…
– Марiйко, – дзвонить Опанас, – я на тиждень поiду з хлопцями на риболовлю. Кинь менi в рюкзак закидушки, снастi, запаснi жилки, крючки. І не забудь мою рибальську шапочку!
Поiхав. За тиждень повертаеться. Марiйка до нього:
– Як вiдпочив? Багато наловили?
– Класно вiдпочили! Тiльки ти забула покласти мою шапочку!
– Як забула? Я ii в рюкзак на закидушки поклала…
Бiля вогнища:
– Микито, якi тобi жiнки подобаються, тi, що багато говорять, чи навпаки? – А хiба бувае «навпаки»?
Сидять рибалки бiля казана з юшкою.
– Коли я помру, я хотiв би лежати бiля свого дiда…
– А я хотiв би лежати у мавзолеi поруч з Пироговим…
– А я хочу лежати бiля Оксани. Тiеi, що з двадцять шостоi квартири…
– Так вона ж жива!
– А я хiба помер?
– Микито, що з тобою, друже? Погано виглядаеш!
– Ет!… Вчора пiсля полювання недоперепив!
– Не зрозумiв?
– Ну… випив бiльше, нiж мiг, але менше, нiж хотiв…
Приходить Микита з риболовлi. Як завжди п’яний. Ганя веде його до вiкна, показуе:
– Бачиш, он лiкеро-горiлчаний завод. Вiн величезний. Ти не можеш з ним тягатися. Вони завжди будуть виробляти горiлку швидше, анiж ти п’еш!
– Нехай! – каже Микита. – Але вони у мене покрутяться! Я iх примушу працювати i вдень, i вночi!
Бiля вогнища:
– У Панька небезпечна тенденцiя – пити наодинцi!
– Як менi надокучило жити у цьому стоячому смердючому ставку! – пожалiвся карась окуневi.
– А ти оцей гачок бачиш?
– Ну?
– Хапай i попадеш… в пахучу сметану!
Бiля вогнища:
– Опанасе, хто по-твоему – дурень?
– Це той, хто висловлюеться так, що iнший його не може зрозумiти. Зрозумiв?
– Нi…
– Як порибалив?
– Прекрасно. Упiймав щуку кiлограмiв на п’ять.
– Юшки наварив, мабуть, ще й засолив?
– Та нi! Вiдпустив у рiчку. Все одно не повiрять…
Випив Микита, поклав голову на плече Опанасовi, говорить тихо, мов струмок дзюркоче:
– Прийшов якось пiзно з полювання, a бiля дверей моi капцi стоять. Так сумно менi стало. Дивлюся на них i думаю: «Так ось як ти, Ганю, наше майно подiлила…»
– Микито, принеси менi з риболовлi форель! – просить Ганя. – А як не буде в магазинi форелi, купиш коропа.
Бiля вогнища:
– Я убив п’ятеро зайцiв. Один ось лежить, а четверо втекли…
Микита приходить увечерi додому з рибноi ловлi. На столi записка вiд Ганi: «Рiдненький, я у сусiдки. Буду пiзно. На вечерю – смаженi карасi. Вудочки – в коридорi».
– Марiйко, завтра йдемо з хлопцями на полювання i я прийду п’яним!
– Не п’яним, а випивши!
– Все, все, випивши.
– Не все-все випивши, а трохи напiдпитку!
Карасi вели в ставку археологiчнi розкопки, знайшли iржавий чайник i обговорюють знахiдку:
– Важко жилося нашим предкам! Якi монстри на них полювали!
Стоiть Опанас в сосняку i кричить:
– Л-ю-ю-ди! Допоможiть! Порятуйте!
Іде Микита i так з усмiшечкою:
– Що, брате, в трьох соснах заблукав?
– Та нi… В капкан попався!…
– Опанасе, а це правда, що риба корисна для мозку?
– А особливо, Микито, корисна рибна ловля – для розвитку уяви.
Доктор Ватсон i Шерлок Холмс вийшли на ранкову прогулянку. Ватсон запитуе:
– Чуете, як вие собака Баскервiлiв?
– Нi, згiдно дедуктивного методу, це вие сер Генрi. Йому знову на снiданок подали вiвсянку!
Микита i Опанас кiлька днiв плавали, шукаючи рибне мiсце. Нарештi iм пощастило. Наловили. Повернулися до берега, здали човен, Микита запитуе:
– Ти мiсце запам’ятав?
– А я його позначив. Я на днi човна хрестик намалював.
– Ну й намудрував! Завтра нам видадуть iншого човна!
Тундра. Пiвнiчне сяйво. Два чукчi тягнуть нарти. На нартах сидять собаки, виють, стрiляють з рушниць. Один чукча – iншому:
– Це ти придумав – собакам горiлки дати…
– Як учора?
– Клюнула величезна щука! Але зiрвалася…
– У мене теж зiрвалася. Ще бiльша, нiж у тебе!
У великий мороз два мисливцi зустрiли в лiсi вiдомого депутата з рушницею. Звернули увагу, що вiн без рукавиць.
– І як вiн не вiдморозить руки?
– Не переймайся, його рукам завжди тепло, вiн тримае iх у наших кишенях!
– Васильку, чому ти запiзнився на уроки?
– Та… я хотiв пiти на рибалку, але тато менi не дозволив.
– Вiн тобi пояснив, чому ти повинен iти до школи, а не на риболовлю?
– Так, вiн сказав, що черв’якiв на двох не вистачить…
– Ганю, якщо я загину пiд час полювання на вовкiв, ти зможеш сказати, що твiй чоловiк не був боягузом!
– Ой, Микито, зате я дуже боюсь! Менi так не личить жалоба…
Хлопець телефонуе дiвчинi:
– Алло, це ти, моя рибко?
– Нi! – вiдповiдае татусь. – Це господар ставка.
Микита повертаеться з полювання: на боцi – гуска, на плечi – рушниця. А сам увесь пошкрябаний, на лобi гуля. Опанас запитуе:
– Ти звiдки?
– З полювання!
– Що, гуска така вже дика?
– Та нi, гуска якраз не дика. Господар гуски дикуватий…
Сидять рибалки в човнi. Повз них пропливае зграя терпугiв. Один терпуг виринае i запитуе:
– Хлопцi, а де пiвдень?
Рибалки пiдхопилися, показують руками:
– Туди!
– Дякую! – чемно каже терпуг.
Терпуги попливли, рибалки сидять. Через деякий час пливе один терпуг i запитуе:
– Не бачили, куди зграя терпужкiв попливла?
– Туди! – один з рибалок показуе в iнший бiк.
– Дякую! – i поплив.
– Навiщо ти йому не туди показав? – запитуе другий рибалка.
– Ти його бачив?
– А що?
– Вiн же без ручки! Не допливе…
Сидять три мисливцi бiля вогнища, випивають, байки травлять. Один:
– Іду вчора мимо кущiв. Чую: «Ням-хрум-шу-жу-зю…» Я – бабах! Пiдхожу – лисиця!
– А я, – каже другий, – iду i чую: «Ням-ням-хрум-хрум-шу-шу-зю-зю-жом-жом…» Я – бабах! Пiдхожу – кабан!
– То все дурницi! – каже третiй. – Іду мимо кущiв i чую: «Ням-хрум-шу-жу-зю-ням-ням-хрум-хрум-шу-шу-зю-зю-жом-жом-ням-ням-хрум-хрум-шу-шу-зю-зю-зю-жом-жом…» Про що це я?
– Що таке рибальське щастя?
– Ну… це коли упадеш у рiчку без вудочки i випiрнеш з рибиною в руках!
– А нещастя?
– Це… коли випiрне лише рибина…
– Я одного разу врятував тигреня вiд лiсовоi пожежi. Так через кiлька рокiв дорослий тигр мене з рiчки виловив i на берiг вiднiс. Упiзнав свого рятiвника!
– А я одного разу ведмежатi з лапи гостру трiску вийняв. А через кiлька рокiв дорослий ведмiдь так трiснув мене лапищею! П’ять мiсяцiв в гiпсi пролежав…
– Як же це?
– А то просто зовсiм iнший ведмiдь був…
– Добре клюе в цьому озерi?
– Клюе? Та я, коли черв’яка насаджую, за дерево ховаюся, щоб риби мене не розiрвали!
– Дядьку, здрастуйте!
– Здоров.
– Ви мене не впiзнали.
– Нi.
– Та ж це ви у нас минулого року курку пiдстрелили!
– Я ж вам за неi як за качку заплатив!
– Казала мама: нехай би той мисливець ще прийшов та пiдстрелив качку – може, як за гуску, заплатить…
Ще «нормальний» рибалка запитуе у вже «клюкнутого» рибалки:
– Скажiть, будь ласка, котра година?
– Пiшов ти нафiг!
– А що це ви менi «тикаете»?!
– Опанасе, кожного разу коли я повертаюся пiзно з полювання, йду крадучись, мов кiшак, стараюся не забряжчати, не кашлянути, роблю все, щоб не розбудити Ганю, а вона все одно прокидаеться, i потiм не маю спокою до ранку!
– Не так ти робиш! Я ж приходжу так, як iти, пiзно. Скрiзь включаю свiтло, вмикаю музичку, довго миюся, фиркаю, а потiм штовхаю Марiйку в бiк i кричу на вухо: «Давай, жiночко, зо три рази!» Уявляеш, очей не вiдкривае!
Захотiли риби у водоймi вибрати президента. Зареестрували трьох кандидатiв: щуку, ляща i карася. В передвиборнiй боротьбi щука з’iла всiх опонентiв i виборцiв, та й вирiшила: «Пiду я балотуватися в сусiдне озеро».
Два студенти-агротехнiки пiшли на полювання. Розiйшлися в рiзнi боки i полювали кожен собi. Раптом один з них помiтив, що кущ хитнувся, вистрiлив i… поранив свого напарника. Пiдняв товариша на плечi i як мiг швидко принiс до найближчого селища в лiкарню… Через деякий час iз операцiйноi до нього вийшов лiкар.
– Лiкарю, вiн будет жити?
– Думаю, у нього було би бiльше шансiв, якби ви його не оббiлували…
Маеток Баскервiлiв. Сутiнки. У залi при свiчках сидить сер Баскервiль. Раптом за вiкном тишу розтинае жахливе виття.
– Беррiмор, що це за виття?
– Це собака Баскервiлiв, сер.
Через деякий час:
– Беррiмор, а що це за несамовитий вереск за вiкном?
– Це кiшка Баскервiлiв, сер.
Через деякий час:
– А що це за зловiсна крижана тиша?
– Це риба Баскервiлiв, сер.
Якось вiдiйшов Опанас вiд товаришiв у лiсi, аж чуе – кущi трiщать, бачить – суне величезний ведмiдь. Сховався мерщiй за дерево. А ведмiдь стогне:
– Ой! Погано менi!
Порiвнявся з тим деревом, де Опанас причаiвся, i знову:
– О-ой-йо-йой! Як же менi погано!
Опанас вискочив позаду ведмедя та як влупить його прикладом по довбешцi! А ведмiдь:
– Ой матiнко! І з кожним днем все гiрше!
На виставцi електронiки японцi демонструють робота, який вiдповiдае на всi запитання. Один британець скептично усмiхаеться:
– Перевiримо! Що зараз робить мiй батько?
Робот помигав вогниками i видае вiдповiдь:
– Ваш батько ловить рибу на березi Темзи.
Британець регоче:
– Бреше! Я так i знав! Ось телеграма вiд секретаря мого батька. Дивiться: «Лорд Вудсон передае вiтання з Венецii».
Японцi забiгали, перешiптуються. Потiм до британця:
– Робот не може помилятися. Давайте ще раз попробуемо.
Британець повторюе питання:
– Що зараз поробляе мiй тато?
Знову мигають вогники, i робот видае вiдповiдь:
– Лорд Вудсон дiйсно знаходиться у Венецii, а ваш татусь сидить з вудкою на березi Темзи. До речi, вiн за цiлий день нiчого не зловив…
– Хочу хом’яка.
– Його треба доглядати, прибирати, годувати, мiняти воду, гратися з ним.
– Тодi я хочу бути хом’яком!
Прийшов Опанас iз рибалки i жалiеться Марiйцi:
– От скупi люди! Домовилися: хто перший рибу упiймае, той бiжить за пляшкою, а хто другий – той за закускою. І що ти думаеш? Дивлюся, у Микити поплавок танцюе, тоне, а вiн i вусом не веде! У Никодима аж вудочка гнеться, а вiн на неi ногою наступив i курить! От скупi ж!
– А у тебе клювало? – цiкавиться Марiйка.
– Еге! Дурня знайшла! Я взагалi без наживки закинув.
– Квит! – пiдвiвся кум Григорiй. – Вже он першi пiвнi заспiвали.
Спати не хотiлося. Ще хвилин тридцять, i я вирушав би до ставка.
– Я господар, ти гiсть, – попробував було затримати кума, – на правах господаря…
– Гiсть, як риба, – свiжим залишаеться недовго, – простягнув менi руку Григорiй. – Завтра продовжимо… Тобто вже сьогоднi, увечерi…
День другий
Я кинув до лiтньоi кухнi подовжувач, причепив над столом у дворi добру лампу i в 'язав до вудок новенькi гачки. На небi вже й зорi висiялись, а кума Григорiя все не було. Раптом у городi почулось якесь шаркання, загавкав Салтисон – матусин дворовий песик-товстун.
– Хто там? – вiдiрвався я вiд роботи.
– Та я ж, я! – вийшов на свiтло кум. – Запитуеш, репетуеш! Добрий рибалка по кльову мае знати, що рибу коропом звати!
– Про ведмедя думка, а вiн назустрiч… А чому ж це ти городами ходиш?
– Та ж… Марина! Чекав, поки виговориться i пiде спати. А потiм, щоб швидше, через город…
– То ходи до столу, – я вже нiс iз кухнi пляшку i закуску.
Григорiй сiв, роздивився гачки, взяв у руку коробочку, в якiй зберiгався усiлякий рибальський дрiб'язок. Карась на кришечцi хитро примружив око.
– У намальованоi риби завжди одне око, – мигнув йому Грицько.
– Ну що, записав нашу бесiду? – зиркнув я на кума.
– Запишу… У мене пам'ять – ого-го-го! Хочеш, переповiм усе вчорашне до словечка?
– Не хочу! Навiщо товкти воду в ступi, сьогоднi буде iнше, повторюватись не будемо – не цiкаво. Ти готовий?
– Е-е-е, куме, давай по чарцi, а потiм…
За першою швидко пiшла й друга. Кум iв, аж упрiв, я теж не вiдставав, бо зголодався, його чекаючи.
– А ти пива купив? – запитав Гриць.
– Нi. Раненько ж до ставка, голова болiтиме…
– Am! Так пива хочеться!! Пиво – найгенiальнiший винахiд людства! Колесо теж не остання штука. Але уяви собi колесо з… рибою. А ще ж бувають днi, коли слово «Пиво» вранцi звучить з великоi букви… Запам'ятай, горiлки треба пити багато, а пиво – часто.
– Ага, питимеш часто – матимеш барило, що нiг своiх не видiтимеш!
Григорiй пiдхопив пляшку, примружив око, нацiлився в келишок.
– Ти як на полюваннi око прикрив.
– Атож. Взагалi, праве око не любить лiвого, тому мiж ними вирiс нiс… – патякав Григорiй, наливаючи. – Ну, – задер руку з келишком, – щоб завжди була охота!…
– Григорiю, оце ти прислiв'я та примовки нанизуеш… Мiж iншим, влучно тулиш до розмови. А давай, я рибальське прислiв'я, а ти – мисливське. Хто зiскочить.
– А давай! Ну!
– Рибу везеш – рибу гризеш.
– Зайця бубоном не виманиш.
– Риба клюе в того, хто чекае.
– Інколи тiльки коли ти промазав розумiеш, як ти «попав»…
– Якщо тобi приспiчило тупнути ногою, не роби цього на кризi.
– Вовка боятися – вiд зайця втiкати.
– Ти рибi не потрiбен, риба тебе не шукатиме – шукай рибу сам!
– Нещастя лисицi в ii власнiй шкурi.
– Якби у риби було стiльки таемниць, як у людей, вона б не була нiмою.
– Якщо у вашого пса великi кiстянi вуха, то це не пес, а… козел.
– Верша насмiялася з болота, аж i сама в болото попала.
– Якщо вовк з’iв вашого ворога, це ще не значить, що вiн став вашим другом!
– З дешевоi риби i юшка дешева; дорога рибка – добра юшка.
– Чим пес старiший, тим хвiст твердiший.
– Змилувався Бог над раком, та ззаду очi дав.
– Старого лиса тяжко зловити.
– На те щука в морi, щоб карась не дрiмав.
– Полоханий заець i пенька боiться.
– Дали бабi рибки, стала баба дибки.
– Не тодi хортiв годувати, як на влови iхать.
– Пошли дурня по раки, а вiн жаб налапае. – Собака жайворонка ловив, та й господаря загубив.
– Нi риба нi м’ясо, i в раки не годиться.
– Утiкав перед вовком, а впав на ведмедя.
– Плюнь на раки – вершу видно.
– Не штука вбити крука, аби живого злапати.
– Мовчи язичку, будеш iсти плотвичку.
– Лучив корову, а попав ворону.
– На безриб’i i рак риба.
– Коли на ведмедя мала гiлка впаде, то вiн бурчить, а як велика, то мовчить.
– Хоч не рибно, але юшно.
– Вовк старий не лiзе до ями.
– В мене так: хоч рак, та на тарiлцi.
– Битому собацi кия не показуй.
– У кого чорний усок, тому риби шматок; в кого сива борода, тому юшки шкода.
– Спить, як полоханий заець.
– То чудо, кум, а не рак: одного рака повна торба й клешня висить!
– Куди б лис не влiз, скрiзь увие.
– Казав окунь карасю: не поспiшай, бо встигнеш!
– Любиш охоту – ходи по болоту!
– І дощ не злякае, як рибалочка чекае!
– Поки зайця заб’ють – вола з’iдять!
– Мiй карасик за твою щуку бiльший – у кожного своя мiрка.
– Бажання мисливця i ведмедя не збiгаються.
– Дай, Боже, пити, та не впиватися, а з риболовлi з рибою повертатися!
– Чим бiльший звiр, тим бiльше на нього мисливцiв.
– Наперед невода рибу не лови.
– Коли мисливець повертае з лiсу i несе гриби, не питай, чи вдалим було полювання.
– Спасибi за рибу, а за раки нема дяки.
– Як малий у зайця хвiст, бiльше не прибуде; як дурив нас хитрий лис, так дурити буде!
– Пошли, Боже, карася i линка, щоб не сварилася жiнка!
– Добрий пес i поганого мисливця умiлим зробить.
– Добре, куме, ось тобi загадка: Сидить баба на iзу, розверзнула ковизу: лiзьте раки-четвертаки – на базар повезу. Що то е?
– Верша! Аж тепер i тобi загадка: Чортове пiр’я i м’ясо занесло. Що то?
– То, куме, качка полетiла собi над озеро пiсля твого невдалого пострiлу! Але не ображайся, я тобi вiрша подарую, «Мисливський романс» називаеться:
Цей недоспiваний романс
Про лiсникову теплу хату,
Куди принiс замерзлу Вас,
Щоб вiд морозу врятувати.
Я пам’ятаю дивну нiч,
Як ми у лiсi заблукали.
І лiсникову теплу пiч,
Що нас до ранку колисала.
Тодi я з Вами був на «ти»,
Я Вас закохано голубив.
У дверi дерлися чорти,
Вовки i тигри шаблезубi…
А ми – в хатинцi лiсника!
І нас тi жахи не лякали.
Ваш теплий бiк… моя рука…
В ту нiч ми спали i не спали…
Цей недоспiваний романс
У кольорах щоночi сниться.
До скону днiв кохаю Вас,
Моя улюблена… рушниця!
– А я тобi, куме, вiршем i вiддячу. Рибальським, про юшку:
Дiд Охрiм до столу сiв:
– От би, юшечки поiв!
Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/oleks-y-kononenko/n-puhu-n-luski-anekdoti-pro-mislivc-v-ribalok/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке
Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения